Для батьків

10 фраз, які вчителі хотіли б сказати батькам

 

Для того, щоб допомогти вчителям та батькам порозумітися, психологи склали топ-10 питань, які стають наріжним каменем у їх стосунках. Ми пропонуємо до вашої уваги перелік з 10 ідей, які педагоги хотіли б донести до батьків своїх вихованців.

1. Дайте шанс новому вчителю. Зазвичай ми з острахом та недовірою ставимося до всього нового. Спробуйте зрозуміти та прийняти нового вчителя, тоді й ваші діти 

зможуть це зробити.

2. Вчитель – звичайна людина. Пам’ятайте про те, що вчителі – такі самі люди, як і всі інші. В них бувають вдалі та невдалі дні, поганий чи хороший настрій.

3. Прийміть нові методи виховання. Сучасні діти дуже сильно відрізняються від своїх батьків, коли вони самі навчалися у школі. Навчальні програми та педагогічні методи постійно вдосконалюються. Ви маєте довіритися професіоналам.

4. Немає нічного страшного чи поганого в тому, що ваша дитина стала навчатися гірше. Не тисніть на неї. Особливо часто в середній школі для учнів починається період «американських гірок». Досвід невдач навчить їх у майбутньому долати труднощі.

5. Навчіться слухати. Для батьків їх діти найкращі у цілому світі, і досить часто вони не можуть спокійно слухати критику чи зауваження на свою адресу, сприймаючи це за особисту образу.

6. Домашнє завдання для дітей, а не для батьків. Дитині можна допомагати, але аж ніяк не виконувати завдання замість неї.

7. Цікавтеся успіхами у навчанні та справами у школі, навіть якщо ваша дитина навчається у старших класах. На жаль, батьки першокласників значно частіше спілкуються зі своїми дітьми та їх вчителями.

8. Вчителі теж мають право хворіти. Чомусь не всі батьки готові з порозумінням ставитися до того, що у вчителя може бути лікарняна відпустка. Більшість обурюється, коли вчителя немає на роботі хоча б тиждень.

9. Не дозволяйте дітям обговорювати вчителів. Якщо ви разом із чоловіком чи подругою збираєтесь поговорити про навчання, школу та вчителів, зробіть так, щоб ваша дитина не чула цієї розмови.

10. Звичайно, оцінки – це дуже важливо, але вони не є метою навчання. Не робіть трагедію з поганої оцінки за контрольну. Також не варто надмірно хвалити й за високі оцінки.      

Навчання - головний обов'язок дітей 

Одна з головних турбот батьків – це турбота про те, щоб діти вчилися, здобували широкі й різноманітні знання, а також уміння й навички, необхідні для життя й для майбутньої спеціальності. Діти вчаться у школі, але їхні успіхи багато в чому залежать від батьків, від того, як вони організували підготовку дитини до школи, від їхньої допомоги в перші роки навчання.

       Навчання – найважливіший обов’язок дітей. Батьки повинні проявляти інтерес до всіх деталей шкільного життя, до розповіді про те, що відбувалося в класі, що пояснювали вчителі на уроках, що було задано додому, як оцінили роботу учня. Під час таких бесід батьки бачать, які предмети добре засвоюються, а які викликають труднощі в їхньої дитини. Батьки бачать, як діти ставляться до навчання. Дитяча лінь, нестаранність і необов’язковість відразу ж впадають в око. Батьки повинні помітити ослаблення активності дитини в навчанні й вчасно допомогти їй.

       Дитина повинна добре засвоїти, що відпочинок і розваги настають тільки після того, коли вивчені уроки.

       Не можна допускати, щоб дитина виконувала завдання тільки «від» і «до». Треба спонукати її розширювати свої знання, шукати відповіді не тільки в підручнику, але й в іншій літературі: довідниках, енциклопедіях, журналах та іншому.

       Дитині також необхідні нормальні умови для занять. Вона повинна мати своє робоче місце, де можна готувати уроки, читати без перешкод. Підручники й письмове приладдя повинні розташовуватись на книжкових полицях над письмовим столом. Крім того, дитину не слід звільняти від самообслуговування та праці в будинку. Для цього теж має бути час у режимі дня.

       Батьки повинні жадати від дітей дбайливого ставлення до навчального приладдя, підручників та зошитів.Треба стежити, щоб діти не робили в підручниках позначок, щоб записи в зошитах і щоденнику були акуратними. Треба доводити дітям, що акуратна людина успішно виконує свої обов'язки, з нею приємно спілкуватися, від неї віє чистотою й охайністю.

       Акуратність – риса особистості, що виражається в любові до порядку, у ретельності, точності й старанності в справах, а також у зовнішній охайності.

       Придивіться і подумайте, чи працюють ваші діти в силу своїх природних задатків і можливостей. Деякі батьки припускаються помилки, потураючи своїм дітям у виборі улюблених і неулюблених предметів. Мовляв, тобі, синку, майбутньому лікарю чи податківцю, не обов'язково захоплюватися літературою чи історією.

       До знань не можна ставитися прагматично: стануть вони в пригоді чи ні в майбутній роботі. Знання потрібні ще й для всебічного, багатого, щасливого духовного життя, не пов'язаного безпосередньо з працею. Не бійтеся, що вашим дітям важко вчитися. Адже набагато небезпечніше, коли їм занадто легко.

       Лінощі, недбалість, бажання швидше звільнитися від тягаря навчання – це небезпечні близнюки, матір'ю яких є вузькість, обмеженість духовного життя в роки дитинства, отроцтва і ранньої юності.

( В. Сухомлинський)

Навчання для розуму – це як різьблення на мармуровій брилі. Усі видатні якості, які вирізняють філософа, оратора чи державного діяча, сховані в звичайній людині, і лише освіта виявляє їх.

( Д. Аддісон)

       Усі люди ушляхетнюються навчанням, а не природою.

( Цицерон)

       Усі батьки бажають виростити свою дитину щасливою, розумною, щоб вона вибрала правильну дорогу в житті, зуміла самореалізуватися. Важливе завдання батьків – учити дитину бути уважною. Пам’ять можна тренувати в грі, у виконанні обов’язків перед батьками, у дотриманні режиму дня, у спільних заняттях, прогулянках на природі, догляді за домашніми улюбленцями, під час обговорення книжок та телепередач.

       У школі дитина потрапляє в коллектив, і тут вона повинна дотримуватися певних правил, виконувати різні вимоги, усвідомлювати, що таке «я» і «ми». Це служить вихованню волі, умінню житии серед людей. Самообслуговування й праця також тренують волю. Дитині доводиться приймати самостійні рішення, переборювати різні труднощі, на кожному кроці здобувати перемогу над собою, зневажати спокусами, поводитися не так, як хочеться, а так, як треба.

       Від родини багато в чому залежить, чи навчиться дитина осмислювати все те, що отримано на уроці, із книжок і власних вражень. Це тісно пов'язано з терпінням, посидючістю, уважністю.

       Батьки проводять багато часу на роботі. Здається, головне для них – дитину нагодувати, одягти, створити певні умови, а часу для того, щоб поговорити з дитиною про те, що робиться в її душі, у них бракує. І дитина, щоб не засмучувати батьків, на запитання «Як справи?» відповідає: «Нормально». А що значить НОРМАЛЬНО? Нормально для кого? Для неї? Для батьків?

       Відкладіть справи вбік! Підійдіть до своєї дитини, обійміть її. Психологи стверджують: для того, щоб дитина почувала себе щасливою, потрібно сім разів протягом дня погладити її по голівці, обійняти, поплескати по плечу, підбадьорити, тобто через тілесний дотик підтвердити: «Я люблю тебе!»

       Педагоги, психологи й батьки прагнуть зробити все можливе, щоб навчання школярів було успішним, щоб кожна дитина у своїй навчальній діяльності досягла більш високих результатів. Як же визначити реальні можливості кожного учня й створити саме такі умови, за яких навчання ставало б більш успішним?

       Дуже часто розв'язання подібної проблеми бачать у проведенні додаткових занять, у репетиторстві, що насправді спрямоване лише на ліквідацію прогалин у знаннях. Однак недостатність знань, незадовільне засвоєння того чи іншого матеріалу часто є наслідком негативного ставлення дитини до навчання, низького рівня пізнавальної активності. Тому часом додаткові заняття малоефективні, оскільки вони спрямовані на ліквідацію наслідків, а не причини.

      

       Заняття в школі можуть лише надати розумові правила, добуті чужим трудом. Але здатність користуватися ними розвиває виключно домашня самостійна праця.

( І. Кант) 

   

 ЩОБ ДІТИ ЙШЛИ ДО ШКОЛИ ЗАЛЮБКИ

Одна з головних турбот батьків - це турбота про те, щоб діти вчилися, здобували широкі й різноманітні знання, а також уміння та навички, необхідні для життя та для майбутньої спеціальності. Діти вчаться у школі, але їхні успіхи багато в чому залежать від батьків.

«Моє заповітне бажання – передати тобі ту життєву мудрість, яку називають умінням жити», - звертався в листах В. Сухомлинський до своєї доньки. Чи багато знайдеться батьків, які не підписалися б під цими словами видатного педагога?

Реалії ХХІ століття вкладають у поняття «уміння жити» свій новий, сучасний зміст. Та незмінним залишається прагнення педагогів і батьків допомогти дитині стати щасливою, знайти своє місце в житті.

Ми живемо за часів, коли освіта, професійні навички відіграють велику роль у долі людини. Постійне накопичення знань – не примха, не гонитва за зовнішньою ерудицією й освіченістю, це необхідність, продиктована укладом нашого життя, рівнем розвитку науки й техніки, прагненням до всебічного гармонійного розвитку кожної особистості. Багато дітей думають, що за людину все робитимуть напівавтомати, роботи, комп’ютери, інша новітня техніка. Та вони глибоко помиляються. Сьогодні як ніколи важливі не лише глибокі знання, а й загальна культура людини, її інтелігентність, духовність, моральна відповідальність за те, з якою метою використовуватимуться досягнення науки й техніки. Культура людини не лише в знаннях, а і в здатності мислити творчо, одержувати радість від розумової діяльності.

У наш час наукових злетів, технічного прогресу, високих технологій зла і жорстокості не поменшало, вони на кожному кроці чатують на юні людські душі. Зло – багатолике, воно проявляється як егоїзм, душевна черствість, байдужість, жорстокість – страшні хвороби сучасності. І зароджуються вони тоді, коли дитина робить перші свідомі кроки в житті. Жорстокість, садизм підлітків – це вже «квіточки», а коріння – у дитинстві.

«Людяність, сердечність, чуйність – цей моральний імунітет проти зла здобувається лише тоді, коли людина в ранньому віці пройшла школу доброти, школу справжніх людських стосунків. Людину можна виховати лише добром,» - писав видатний педагог В. Сухомлинський. Тому треба учити дітей не бути слабкодухими, безпринципними, байдужими та жорстокими, виганяти зі своїх душ егоїзм, заздрість – корені безвілля, зла, бездуховності.  

Як допомогти дитині з домашнім завданням

Домашня робота - логічне продовження аудиторних занять за завданням викладача з установленими термінами виконання.

Дидактичні цілі: закріплення, поглиблення, розширення і систематизація знань; формування умінь; самостійне оволодіння новим програмним матеріалом; розвиток самостійності мислення. Розрізняють домашні роботи поточного і випереджального характеру.

Ці домашні завдання... Нудно, неефективно, віднімає купу часу і ніколи немає гарантії, що воно не списано на перерві в приятеля-відмінника. Але може бути, не таке вже це зло - домашні завдання? Якщо зробити їх захоплюючими, запропонувати дитині можливість вибору, щоб вона розуміла, що і навіщо робить, проблема двійок за невиконані завдання зникне сама собою. Сучасна школа все частіше пропонує учневі стати активним учасником власного процесу, причому не тільки в класі, але і дома. Завдання до дому у деяких школах уже не виходить від педагога, а стає процесом і результатом самостійного вибору учня. Традиційне домашнє завдання поступається місцем домашній творчості. У багатьох школах діти працюють над власними проектами і творчими роботами, коли кожен учень вибирає цікавлячу його проблему, прийнятний для нього спосіб роботи, адже домашнє завдання теж може виступати як творчий проект, причому проектна діяльність доречна практично по всіх навчальних дисциплінах. Це можуть бути розробка і створення діючих макетів, навчальних посібників для школи, виконання конкретної практичної роботи (палітурні роботи, дизайни-проекти для школи або для сусіднього дитячого саду), опис наукової проблеми або культурного явища, історичного процесу (із указівкою їхнього соціального значення), проведення й опис експерименту, постановка спектаклю, організація і презентація конкурсу або виставки робіт учнів, вчителів або батьків, створення лінгвістичного журналу. Ці проекти вимагають великих витрат часу, і виконувати їхній краще в невеликій групі.(1, 17 - 18) Організація самостійної роботи, керівництво нею - це відповідальна і складна робота кожного вчителя. Виховання активності і самостійності необхідно розглядати як складову частину виховання учнів. Ця задача виступає перед кожним вчителем у числі завдань першорядної важливості. Метою даної курсової роботи є вивчення організації домашньої роботи як форми самостійної роботи учнів і умов їхньої успішної реалізації. Для розгляду даної мети я прийшла до аналізу різних напрямків у дослідженні природи самостійності учнів у навчанні, ознайомилася з безліччю визначень і з'ясувала які функції виконує самостійна пізнавальна діяльність учнів і чому вона так необхідна для формування зрілої особистості. Говорячи про формування в школярів самостійності, необхідно мати на увазі дві тісно зв'язані між собою задачі: " Перша із них полягає в тім, щоб розвити в учнів самостійність у пізнавальній діяльності, навчити їх самостійно опановувати знаннями, формувати свій світогляд; " Друга - у тім, щоб навчити їх самостійно застосовувати наявні знання в навчанні і практичній діяльності. Самостійна робота не самоціль. Вона є засобом боротьби за глибокі і міцні знання учнів, засобом формування в них активності і самостійності як рис особистості, розвитку їхніх розумових здібностей. Об'єктом вивчення є самостійна діяльність школяра, а предметом - умови її реалізації. Актуальність цієї проблеми безперечна, тому що знання, уміння, переконання, духовність не можна передати від викладача до учня, прибігаючи тільки до слів. Цей процес містить у собі знайомство, сприйняття, самостійну переробку, усвідомлення і прийняття цих умінь і понять.

З метою збалансування навчального навантаження учнів загальноосвітніх навчальних закладів, збереження їхнього здоров'я Міністерство освіти і науки України надсилає методичні рекомендації щодо обсягу і характеру домашніх завдань.

Детальніше:http://school16.org/yak-dopomogti-ditini-z-domashnim-zavdannyam

Як ставитися до оцінок дитини?

- Не сваріть свою дитину за погану оцінку, їй дуже хочеться бути у ваших очах хорошою. Якщо бути такою не виходить, дитина починає обманювати.

- Співчувайте своїй дитині, якщо вона довго працювала, хоча й результат її праці не високий. Поясніть їй, що більш важливі знання, які вона зможе набути в результаті щоденної, наполегливої праці.

- Не примушуйте свою дитину вимолювати собі оцінку наприкінці семестру заради вашого душевного спокою.

- Не вчіть свою дитину хитрувати, принижуватися та пристосовуватися заради позитивного результату у вигляді високої оцінки.

- Ніколи не висловлюйте сумнівів із приводу об'єктивності виставленої вашій дитині оцінки вголос. Є сумніви -  йдіть у школу і спробуйте об'єктивно розібратися в ситуації.

- Не звинувачуйте безпричинно інших дорослих і дітей у проблемах власних дітей.

- Підтримуйте дитину в її, нехай не дуже значних, але перемогах над собою, над своєю лінню.

- Влаштовуйте свята з нагоди отримання відмінної оцінки. Хороше, як і погане, запам'ятовується дитиною надовго і його хочеться повторити. Нехай дитина отримує хорошу оцінку заради того, щоб її відзначили. Незабаром це стане звичкою.

За матеріалами сайту

http://schoolsuncity6.net/content/category/13/26/66/

ЗНАЧЕННЯ 

ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

       Під час виконання домашніх завдань у деяких родинах більшу частину роботи батьки беруть на себе. Вони намагаються відгородити сина чи дочку від напруження сил і від переживань. Величезної шкоди завдають батьки, купуючи різні книжки з готовими домашніми завданнями. Цим вони гальмують розвиток своїх дітей, їхню пізнавальну активність.

       Виконання домашніх завдань – це серйозна праця, це напруження пам'яті, волі, уваги, мислення. І дитина повинна пройти через це сама, хоча й за допомоги батьків.

       У чому ж полягає ця допомога? В організації робочого місця, у дотриманні режиму дня школяра, у мудрих порадах.

Наприклад:

- не слід виконувати спочатку всі усні завдання, а потім всі письмові. Завдання слід чергувати;

- починати слід з вивчення правил, законів, теорем, а потім виконувати вправи чи розв'язувати задачі;

- через кожні 30 – 40 хвилин треба робити невеличкі перерви;

- не треба братися за уроки відразу після школи. Спочатку слід пообідати, відпочити, побути на свіжому повітрі;

- важкі завдання слід повторювати перед самим початком уроку;

- починати виконання домашніх завдань бажано кожного разу в той самий час.

      Якщо регулярно дотримуватися цих правил, то діти звикають до обов'язку «вчити уроки», а в школі почуваються спокійно й упевнено.

Як навчити дитину писати без помилок?

Уміння чітко і грамотно висловлювати свої думки – це важливо. З того моменту, як дитина починає писати свої перші букви в прописах, школа і батьки намагаються навчити його писати правильно, без помилок. Але комусь вдаються складні мовні звороти, а комусь важко написати без помилок навіть найпоширеніші слова. Як же навчити дитину писати без помилок?

Часто можна почути про поняття «природньої грамотності». Але грамотність – це не те, що можна передати у спадок, з чим можна або народитися, або ні. Грамотність – це навик і для придбання цієї навички необхідно докласти чимало зусиль.

Батьки і правильність їхнього мовлення грають важливу роль в тому, як в майбутньому буде писати їх дитина Адже основа грамотності дитини закладається разом з розвитком його мови. Тому, якщо вдома прийнято говорити на «суржиком», слова спотворюються, а читання книг не в пошані, то чи можна сподіватися, що дитина буде писати без помилок?

До речі, книга – це важливий помічник для освоєння досвіду правопису. Дитина багато разів зустрічає якийсь написане в книзі слово і запам’ятовує його – спрацьовує зорова пам’ять. Пізніше, коли це ж слово потрібно буде написати в диктанті або в творі, дитина з легкістю його відтворить. Адже ніхто не замислюється, як правильно пишеться слово «вода», «хліб». Ці слова ми щодня вживаємо в своїй промові, бачимо їх на етикетках продуктів або на рекламних щитах. Навіть першокласник знає, що молоко – це все-таки «молоко», а не «малако» або «молако», тому що він бачив цей напис на пакетах з молоком сотні разів.

У будь-якій мові є багато  слів, написання яких не підпорядковується загальним правилам. Ці слова треба просто знати. Тому дитині потрібно частіше пропонувати літературу, в якій такі слова зустрічаються.

Якщо дитина диктанти пише добре, правильно, але при переписуванні тексту то тут, то там робить помилки – скоріше за все,винна неуважність. Це може означати, що дитину щось відволікає під час письма , заважає йому зосередитись. Тому, коли дитина готує домашні завдання, батьки повинні забезпечити йому максимально зручні і спокійні умови для занять. А, значить, ніяких телевізорів, комп’ютерів, галасливих ігор!

Розвивати уважність і пильність дитині допоможуть спеціальні навчальні ігри. Можна запропонувати дитині невеликий текст, в якому йому необхідно буде підкреслити, наприклад, всі літери «А». Потім завдання ускладнюється: підкреслювати потрібно вже не одну, а кілька букв. Таким чином, дитина навчитися уважніше читати текст.

Дитині, яка робить помилки при списуванні слів з дошки або з книги, можна порадитипромовляти слова пошепки. Адже тоді в роботу включається ще й слухова пам’ять, яка допоможе дитині згадати як правильно пишеться потрібне слово .

Як навчити дитину добре писати диктанти? Практика, практика і ще раз практика! Кілька абзаців з улюбленої книги, хорошого журналу, диктант із спеціального збірника – це допоможе школяреві відпрацювати навик написання диктантів. До того ж, часто причиною помилок в диктантах служить страх. Постійні «тренування» позбавлять дитину від цього страху.

Інструкція

1. Перше основне правило – не вказуйте дитині на неправильний варіант написання. Чисто з психологічної точки зору ваша фраза «Тут пишеться не« б », а« п »» буде сприйнята як стверджувальна,  у підсвідомості у дитини відкладається, що писати щось треба було саме «б».

2. Давайте школяру завдання з читання вголос. Найчастіше проблеми з грамотністю виникають у тих, хто страждає порушенням аудиального сприйняття. Чим більше дитина читає вголос, тим більше він починає бачити структуру мови.

3. Читайте самі вголос. Навчіть його виділяти в тексті на слух спочатку пропозиції, потім слова і лише після цього переходьте до вивчення складів і звуків. Наша система освіти довгий час діяла у зворотному напрямку – від окремого до загального. Зазвичай починають навчання письма з вивчення звуків, потім складів і лише після цього вивчають слова і пропозиції. Це не зовсім правильно.

4. Проводьте диктанти. У шкільному підручнику буває цілком достатньо практичних вправ. Читайте чітко. Чим молодша дитина, тим повільніше диктування. Спостерігайте за тим, як дитина пише. Якщо ви бачите, що він вимальовує невірну букву – відзначте, що тут пишеться буква «а» або «о». І знову, не говорите неправильний варіант. Нехай дитина знає тільки правильне написання.

5. Один відомий методист Тихомиров розробив дуже ефективну методику, яка допомагає багатьом педагогам успішно боротися з неписьменністю школярів. Чисто практично ця теорія полягає в наступному: запропонуйте дитині прочитати довільний текст не так, як ми зазвичай говоримо, а буквально – так, як пишемо. Цей прийом називається орфографічним читанням. Не потрібно боятися, що дитина стане завжди говорити так, як читає. Він цілком усвідомлює, що те, як ми пишемо, відрізняється від того, як ми говоримо. Дитині треба розбити слова на склади і промовляти слова, виділяючи їх складові частини, але робити це потрібно досить швидко. При виконанні цієї вправи у дитини задіюються відразу три види пам’яті: моторна, слухова і зорова.

6. Використовуйте для такого читання лише твори класиків, видані солідними видавництвами. Ймовірність того, що при цьому ви натрапите на спочатку неграмотний текст, дуже мала. Практикуйте орфографическое читання регулярно, особисто присутній при занятті. Якщо ви чуєте, що дитина прочитав не так, як пишеться (наприклад, не корова, а карів), то м’яко поправте його і попросіть знову прочитати слово. Не змушуйте дитину займатися занадто довго. До 10 років достатньо 10-15 хвилин, після – більше 15 хвилин.

Корисні поради

Деяким дітям допомагає переписування текстів. Дайте своїй дитині влітку завдання переписувати кілька сторінок з твору класика. Якщо все літо школяр буде приділяти цьому заняттю по 15 хвилин, то вже до 1 вересня в його грамотності відбудуться значні позитивні зрушення.

ВИХОВНИЙ ІДЕАЛ УКРАЇНСЬКОЇ СІМ’Ї

Він формувався протягом усієї історії українського народу. Цей ідеал викристалізувався у формі ставлення в народі до сім’ї та праці, особливостях засвоєння, збереження і розвитку духовної культури, вияву громадянських почуттів, дотримання обов’язків, прав і свобод українського народу.

Українська сім’я має культивувати такі якості й особливості характеру людини, як:

- повагу й відданість батькам;

- шанування культу предків, традицій і звичаїв свого народу;

- любов до рідної землі, відданість Україні;

- сформованість високої мовної культури, досконале володіння рідною мовою, яка є основою національної культури;

- усвідомлення власної національної гідності, честі, внутрішньої свободи, гордості за свою землю і народ;

- усебічний гармонійний розвиток особистості;

-високу духовну культуру, розуміння законів розвитку природи, суспільства;

- дотримання законів загальнолюдської і народної моралі;

- повноцінний фізичний розвиток, міцне здоров’я, фізичну досконалість;

- повагу до Конституції, законів України, державної символіки;

- художньо-естетичний розвиток особистості;

- екологічну культуру;

- розвиток пізнавальної активності, культуру розумової праці; розуміння суспільної ролі наукових знань;

- культуру міжособистісного спілкування, гуманізм, колективізм, товариськість, доброзичливість, чесність, дисциплінованість, взаємопідтримку.

                             

                                                

Батьківська єдність –

важливий закон виховання

Досить поширеним явищем у сімейному житті є намагання деяких батьків завоювати дешевий авторитет у дітей за допомогою таких прийомів, як запобігання, своєрідний підкуп, показ своєї доброти тощо. Батьківський розрахунок тут доволі простий: дитина побачить, як її люблю і любитиме мене. При цьому батьки не враховують той факт, що дитяча проникливість сильніша за проникливість дорослої людини. Для дитини дорослий – перспектива її життя і розвитку, її майбутнє. Саме тому діти досить уважно вивчають дорослих, у першу чергу власних батьків, обираючи для наслідування привабливі для них риси, якості характеру, манери, норми поведінки. На певній стадії розвитку, як правило, помічає згадану фальш і нещирість у поведінці батька чи матері. Наслідком цього стає, по-перше, втрата авторитету батьків у дітей, втрата поваги до батьків, і по-друге, формування таких негативних якостей, як лицемірство, брехливість, нещирість.
Ще гірше, коли батько або мати вступають у своєрідне змагання в зовнішньому прояві любові до дітей. Запитання «Кого ти більше любиш – маму чи тата?» не таке вже й абстрактне у практиці сімейного виховання, особливо, якщо воно підкріпляється відповідними діями з боку батьків. Нерідко в сім'ях виникає своєрідне змагання між батьком і матір'ю у проявах «любові до дітей».
Подібні явища можуть мати місце в сім'ях, де батьки живуть між собою у злагоді. Але такий стиль виховання веде до негативних результатів. Зокрема, вказана змагальність батьків у прояві любові до дітей тягне за собою такі небажані наслідки: за наявності в сім'ї двох або більше дітей відбувається своєрідний поділ сфер впливу батька і матері на них, з'являються улюбленці й обділені любов'ю, між дітьми може виникнути відчуженість або навіть ворожнеча. Якщо дитина в сім'ї – одна, то у подібній ситуації, зваживши всі «за» і «проти», вона віддає перевагу комусь одному з батьків, відсунувши на другий план іншого. Своєму кумиру дитина буде дарувати увагу і ласку, любов і повагу, вдячн ість і доброзичливість. Інший з батьків буде обійдений дитячою увагою. Такий стан веде до розладу між батьками, а дитина росте нещирою, користуючись конкуруючою батьківською любов'ю. 
 Безперечно,  люди різняться між собою не лише тим, як вони люблять, але й тим, як вони виявляють це почуття. Такі якості, як біологічна прив’язаність, чутливість і доброзичливість, є суто індивідуальними. І досягти їх єдності, однаковості вияву практично неможливо. Досягти єдності прояву любові й батьківської спільності можна завдяки турботі про дитину, повазі до неї.

Батьки домовляються між собою, як чинити в кожному випадку, важливому для виховання, наприклад: як готувати дитину до школи, які закріпити за нею доручення вдома, як організувати читання, заняття спортом тощо. Якщо ж виникли протиріччя, то дитина має почути не ваші взаємні звинувачення, і засудження, а аргументи з обох боків.

  

   

Підлітки. Як допомогти дитині в період дорослішання

     Мета:

           - дати визначення цьому віковому періодові і вказати на зміни, що            відбуваються в житті підлітка;

-         визначити роль і місце батьків у цьому процесі й обговорити шляхи взаємодії в родині у формуванні і розвитку гармонійної особистості.

      Кожна людина у своєму житті пройшла через перехідний вік – критичний етап у процесі дорослішання, щ іноді називають підлітковим періодом.

     Незважаючи на те, що підлітковим періодом вважається проміжок життя молодої людини з 13 до 19 років, це дуже приблизні межі. Тривалість перехідного періоду залежить від традицій культури, у якій людина живе, від фізіологічних особливостей організму також від того, коли він досягає своєї зрілості.

     Перехідний вік – дуже бурхливий і повний несподіванок час. Саме на цьому етапі відбуваються емоційні, соціальні і фізичні зміни, що шокують і доводять до відчаю багатьох непідготовлених батьків. Схожі почуття відчувають навіть ті батьки, що невтомно навчали своїх дітей, намагаючись застосовувати гуманні методи, засновані на любові і підтримці.

     Підлітковий період – це лише перехід від дитинства до дорослого життя. Ви як мудрі батьки повинні закликати його (і себе) відкинути все дитяче і незріле у ваших стосунках. Але водночас не забувайте сіяти в серцях ваших дітей відповідальність, самостійність і незалежність.

     (Перед тим як обговтувати, якими змінами супроводжується процес дорослішання, стимулюйте обмін думками між батьками. Нехай вони поділяться думками, які труднощі з*являються у спілкуванні з дітьми, Зроблять екскурс у свій підлітковий період).

     Емоційні зміни

     Підлітки часто переживають гостре почуття незахищеності. Це відбувається, коли вони починають замилюватися:

-         Хто я?

-         Які мої цінності і переконання?

-         Кого я справді повинен поважати?

-         Що я можу робити добре?

     Соціальні зміни

     Підлітки часто переживають почуття неповноцінності. Для самоствердження молоді люди схильні шукати спілкування з рівними собі.

-         Вони переносять свою відданість батькам на однолітків.

-         Вони прагнуть більшої незалежності.

-         У них є інтерес до протилежної статі.

-         Вони намагаються знайти нових  друзів і увійти в молодіжну групу.

-         Їхній настрій, напрям думок і манера поведінки хиткі й легко змінюються.

     Фізіологічні зміни

     Підлітки можуть відчувати знічення і страх, коли помічають, що з їхнім тілом відбуваються якісь зміни. Це період статевого дозрівання, в результаті якого організм підлітка стає готовим до продовження роду і який характеризується кардинальними фізіологічними змінами в організмі.

     Поряд їз природними ознаками формування зрілої особистості ви можете помітити радикальні зміни в поведінці вашої дитини. Цілком можливо, що вона перебуває під впливом поганих друзів або веде безладне сексуальне життя; можливо, неправильно або погано харчується, вживає алкоголь, курить. Визначити, що відбувається з вашою дитиною, які дії потрібно від вас, батьків, вам допоможуть подані нижче ознаки – тривожні симптоми.

-         Уникає часті в сімейних заходах

-         Потайний і нетовариський.

-         Сперечається і може висловлюватися різко, грубо.

-         Одержує явно низькі оцінки для свого рівня.

-         Пропускає уроки.

-         Не виконує домашні завдання, вигадуючи різні причини і виправдання.

-         Будь-які телефонні розмови відбуваються за закритими дверима.

-         Не любить говорити про друзів.

-         Не запрошує до себе додому.

-         Не задоволений і обурюється всім, що обмежує його свободу.

-         Стає недбалим щодо свого зовнішнього вигляду і навіть неохайним.

-         Вдягається зухвало, робить незвичайну зачіску.

     Уважні і мудрі батьки повинні бути готовими запобігати  формуванню різних шкідливих звичок у дитини.

     (Організувати коротку дискусію на тему: «Які методи батьківського впливу ефективні для досягнення глибокої довіри і взаєморозуміння між батьками і дітьми?»)

     Підсумок обговорення:

-         відверта розмова про негативні і неправильні вчинки вашого підлітка;

-         рішучість обговорювати ситуації, що можуть викликати зніяковілість;

-         дати можливість випробувати на собі прямі наслідки поведінки підлітка;

-         покарання (фізичне, психологічне);

-         чи виявляєте любов у чеканні того, що це змусить його змінитися;

-         м'яке наставляння, умовляння і молитва.